Про товариство
 

Новини

 

Історія

 

Соціальний розвиток

 

Благодійність і спонсорство

Виробництва
  Етилену і поліетилену
 

Хлорвінілу і каустичної соди

 

Продукція

Інвестиційні проекти
  Модернізація ВХМ

Комерційні пропозиції

Інформація ПрАТ "ЛУКОР"

Тендери

  Умови проведення
  Документація
  Оголошені тендери
  Інформація про переможців
Прес-релізи
Контакти
Регіон
  Місцеві новини
  Спортивні новини
"Нафтохімік"
  Спортивний клуб
  Футбольний клуб
Фотогалерея
"Калуський нафтохімік"
  Архів новин

 

 

…А за працю – шана і повага

   Добре, що приїхав на олефінове виробництво зранку, бо пізніше було б не просто знайти того, до кого їхав – слюсаря-ремонтника ремонтно-механічного управління ПрАТ "ЛУКОР" Миколи Кульчицького. Візит мій був пов’язаний із нагородженням його медаллю "За працю і звитягу", вручену Миколі Васильовичу в ОДА Михайлом Вишиванюком якраз напередодні. Не так часто робітників нагороджують державними нагородами, аби знехтувати можливістю зустрітися з ними і, як то кажуть, поговорити про життя-буття.
   Вже вкотре пишу про те, що територія олефінового має добру оазу, бо тут немало дерев, яких не знайдеш і в дендропарку. Ось за допомогою одного із працівників виробництва я й знайшов у цеху Миколу Кульчицького, який, якби прийшов кількома хвилинами пізніше, відправився б з хлопцями у котрийсь із цехів. Річ у тому, що їхня монтажна дільниця обслуговує (ремонтує) технологічне обладнання двох цехів виробництва: цеху піролізу, компримування і поділу пірогазу та цеху з виробництва вуглеводнів. Майстер закінчував оперативку. І якраз знайшовся час, аби ми з Миколою Васильовичем вийшли з приміщення і, ховаючись від сонця (спекотно було уже зранку), переговорили.
   Він здивований. Що про нього писати?! Ну, отримав учора з рук голови ОДА медаль. Каже, але всміхаючись, що почував себе при цьому ніяково: Вишиванюк щось говорить, тисне руку, а телефотокамери все на нагороджуваних, на них… Не звиклий до таких моментів Кульчицький…
   Ще раз змірюю його поглядом. Мабуть, теле- і фотожурналісти недарма довше тримали об’єктиви на його обличчі. Воно фотогієнічне. Щира білозуба усмішка. В очах – добра іскорка… Приязно біля нього бути, з ним говорити.
   А що про себе може сказати? Працює, як усі. Ось уже купу років отут, на олефіновому. Ремонтують, оновлюють, займаються монтажем. Техніка не вічна і виробництво не молоде. Виникають аварійні ситуації: треба то трубопровід замінити, то механізм. Насос, наприклад. І тоді – бригада, вперед! Бригада, мабуть, заголосно сказано. Ланка. Слюсар, зварник і… їх досвід, кваліфікація.
   Буває, затримуються біля трубопроводу високого тиску. Труба, за терміном ремонтників, "пролизується": якщо є можливість, то її відключають, а ні – роблять на тому місці "саркофаг", "сорочку" і обварюють їх. Дзижчить шліфмашинка, вистукують ключі, шипить різак… Ремонтники-майстри своєї справи. Вміють орудувати всім. Микола Васильович, наприклад, давно освоїв процес газорізання (має V розряд газорізника), то, якщо потрібно, не цурається і цієї роботи.
   Сподобався його вислів: "Працюємо на совість, бо розуміємо, що живемо від цього заводу". Робота, здавалось би, одноманітна, але завжди знаходиться момент, аби проявити себе в творчому відношенні. Кульчицький перш ніж приступити до виконання завдання добре обдумує, як би це краще зробити. Не галь-паль – засукав рукави і "вйо". Обмізкувати процес ремонту треба насамперед!
   Начальник монтажної дільниці Петро Мороз дуже добрими словами характеризує Миколу Кульчицького. Останній якраз був у числі тих, хто понад два роки працював на монтажних роботах нового виробництва ХіКС-М. Там, в основному електролізному цеху, монтували нове обладнання, налагоджували його. Навіть німецькі спеціалісти, як відомо, не завжди схильні похвалити, гідно оцінювали працю Кульчицького і його колег.
   – Дуже робітна, – каже Петро Ігорович, – і скромна людина. Аби за яку роботу брався, не почне, поки не вникне. Зате вже як зробить, то надійно, якісно.
   До Миколи Васильовича, за словами Петра Мороза, тягнуться молоді робітники. Наслідують його. Бо той навіть із чогось найпростішого зробить таке, чим замилуєшся. Одного разу із сокири випало тріснуте топорище. Здається, просте з простішого – зробити нове. А Кульчицький виготовив таке топорище, що можна б і на виставку, – мило в руки взяти.
   – Коли на дільниці дізналися, що Микола Васильович нагороджений медаллю, – каже на завершення начальник дільниці, – то всі схвально зустріли це повідомлення. Бо він того заслуговує…
   Недарма кажуть: досвід – це велика справа. А Кульчицький при слюсарських інструментах здавна. До переходу на хімічне підприємство обслуговував міські теплопункти, які пізніше перейшли до структури, що належить міській раді. Отак рік за роком і вже накопилось трудового стажу, що дехто з молодших ветераном величає. Цим не завстидаєшся, цим треба гордитися.
   А який він поза роботою, мій співбесідник? Я лишень натякнув, що в цю пору (навпроти прохідної на олефіновому – ліс) люди гриби носять, як він ще раз продемонстрував свою фотогієнічність. Усмішкою. Виявляється, гриби – це його слабість… У Вилках (неподалік Станькової) йому у спадок залишилася батьківська хата), то він у цю пору, як тільки трапляється можливість, сідає на велосипед – і в село. Попрацює на грядці, в ліс сходить… З лісу – з кошиком боровиків чи "червоних" (на роботі всі знають, на що Кульчицький спроможний як грибник).
   А якщо не грибна пора? На річку. З вудочками. Він ще й завзятий рибалка, виявляється. Багато від батька на жаль, уже покійного, взяв. Той теж працював на "хімії", у цеху ВіК. Добрі спомини про себе залишив…
   До речі, у Миколи Васильовича з дружиною (вона працює в готелі "Меркурій") – три сини: 1985-го, 1987-го і 1988-го років народження. Всі троє закінчили Калуський хіміко-технологічний технікум: Василь (найстарший, він уже одружений) і Микола працюють на виробництві ПВХ-С, а Віталій – на Калуському трубному заводі. Династія справжніх трударів.
   Тепер Кульчицькі чи не найбільше радіють, як до них із Негівців (син Микола з сім’єю живе там) привозять онука Сашка, якому лишень два рочки від народження. Він побуде в дідуся з бабусею день, а зарядить їх радість на тиждень.
   … Медаль "За працю і звитягу" знайшла гідного господаря – представника колективу ПрАТ "ЛУКОР" слюсаря-ремонтника Миколу Кульчицького.

   Петро Шевчук.

          


2011. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" - переможець конкурсу на кращі будівлі і споруди України, збудовані і прийняті в експлуатацію в 2010 році за спорудження ВИРОБНИЦТВА ПОЛІВІНІЛХЛОРИДУ СУСПЕНЗІЙНОГО.

2007. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" отримало іменний диплом на право використання фірмового знаку учасника рейтингу компанії "Гвардія".

2007. ТОВ „КАРПАТНАФТОХІМ” стало переможцем Всеукраїнського конкурсу якості продукції „100 кращих товарів України” в номінації „Продукція виробничо-технічного призначення”, організованому Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Рідкий аргон високої чистоти, що виробляється в „КАРПАТНАФТОХІМі”, визнано найкращим в Україні серед товарів виробничо-технічного призначення..

2006-2007. ТОВ “КАРПАТНАФТОХІМ” - переможець конкурсу "100 кращих товарів".

травень 2007. ТОВ “КАРПАТНАФТОХІМ” - переможець у першому Всеукраїнському конкурсі підприємств у сфері зовнішньоекономічної діяльності “Європейський вибір”.



жовтень 2006. ЗАТ “ЛУКОР” та ТОВ “КАРПАТНАФТОХІМ” визнано кращими підприємствами в рамках загальноукраїнського проекту “Хімічна та нафтохімічна промисловість України”.


червень 2006. Всеукраїнський конкурс якості продукції (товарів, робіт, послуг) „100 кращих товарів України” продукт виробництва „Поліолефін” ТОВ „КАРПАТНАФТОХІМ”, поліетилен марки НХF 4810Н визнав одним з найкращих видів продукції в номінації „Товари виробничо-технічного призначення”

квітень 2006. Золота медаль якості "Вища проба" за впровадження на підприємстві сучасних технологій та випуск високоякісного і конкурентоспроможного на ринку поліетилену.


Designed by Mak&ShV studio 
© Lukor